Лижний фристайл бере свій початок у 1930-х роках, коли норвезькі лижники на тренуваннях з гірських і бігових лиж виконували акробатичні трюки на лижах. Крім того, скандинавські спортивні історики наполягають на тому, що перший акробатичний стрибок на лижах був здійснений в Норвегії в 1860 році.
Пізніше в США проводилися шоу професійних лижників, в рамках яких виконувались елементи, які в подальшому отримали назву фристайл.
Змагання з фристайлу почалися в 1960-х як опозиція традиційним дисциплінам у гірських лижах. Лижна акробатика була розроблена приблизно в 1950-х олімпійським золотим медалістом Стейном Еріксеном. Він часто згадується як батько цього виду спорту. Вважається, що перші змагання були проведені завдяки йому. Еріксен виграв золоту медаль у гігантському слаломі і срібну медаль у слаломі на Зимових олімпійських іграх 1952 року, а потім став знаменитим лижним інструктором на деяких курортах в США, де він влаштовував акробатичні шоу на лижах. Він разом з ще одним з гірськолижників Дауті Пфейфом структурував розрізнені напрями нетрадиційних лиж, об’єднавши їх в один вид спорту.
Фристайл отримав подальший розвиток протягом 1960-х і 1970-х, тоді цей напрям був більш відомий як «хот-Догінг». Боб Бернс придумав цей стиль в Сан Веллі, Айдахо, почавши практикувати його в 1965 році. Наприкінці 1960-х з’явилися послідовники цього стилю Уейн Вонг, Джон Кленденін і Том ЛеРой.
Вважається що перші змагання з фристайлу були проведений на курорті Аттіташ (за іншими відомостями – на курорті Вотервілль Веллі) у Нью-Гемпширі в 1966 році. Під час змагань лижники повинні були проїхати «обов’язкову програму», де повинні були продемонструвати правильну техніку, а потім проїхати у вільному стилі виконуючи трюки за власним вибором.
Три початкові дисципліни у фристайлі (лижний балет, могул і лижна акробатика) розвинулися з «хот-Догінгу»; одного заїзду, який включав в себе катання по горбах, стрибки та балетні трюки. Перші змагання були проведені в 1971 році в США в Нью-Гемпширі і були спонсоровані K2. Призи присуджувалися за якнайшвидший проїзд, унікальний трюк, гарний стрибок і т. п. На жаль, у міру збільшення розміру призів спортсмени намагалися виконати все більш і більш різноманітні і небезпечні трюки. Після великої кількості травм, включаючи зламані хребти і навіть смертельні випадки, змагання були припинені спонсором і почались проблемами зі страховими компаніями, які не хотіли страхувати фристайлістів.
У Канаді в 1974 р. була створена Асоціація фристайлу Канади і спорт був визнаний Асоціацією Лижного Спорту Канади. Команда Канади з фристайлу називала себе Канадськими Повітряними Силами.
Надалі змагання були розбиті на три сучасні компоненти , які стали вже класичними дисципліни фристайлу – лижний балет, могул і лижна акробатика. У цей час були прийняті правила, що забороняли в могулі стрибки з переворотами через голову. Могул користувався великою популярністю, залучаючи натовпи глядачів, більшість з яких приходило перейнятися атмосферою змагань і подивитися на страшні падіння спортсменів. Деякі люди вважали, що цей стиль катання на лижах занадто небезпечний і не хотіли включення фрістайлу в олімпійські види спорту. Спорт вільного стилю не мав надто багато правил і не можна сказати щоб був безпечний, травми колін стали загальним явищем для професійних фристайлістів.
Проте, інтерес публіки і засобів масової інформації не залишився непоміченим і Міжнародна Федерація Лижного Спорту (FIS) визнала фристайл як вид спорту в 1979 р. і прийняла нові правила щодо кваліфікації спортсменів і техніки стрибків, намагаючись обмежити виконання небезпечних елементів на змаганнях. Федерація максимально посилила систему кваліфікації фристайлових шкіл, клубів, а також самих спортсменів. Таким чином, на змагання могли потрапити тільки кращі з кращих. Перша серія етапів Кубка Світу була розпочата в 1980 р., а перший Чемпіонат Світу був проведений в 1986 р. в Тінье, Франція. Ця подія користувалося великим успіхом, і в Європі почалася фристайлова лихоманка.
У 1988 р. на зимовій Олімпіаді в Калгарі були проведені демонстраційні змагання. Могул був включений в офіційну програму Зимових Олімпійських Ігор у Альбервіллі в 1992 р., а акробатика була додана в програму в 1994 р. на Іграх у Ліллехаммері. На Олімпіаді в Альбервіллі Едгар Гроспірон (Франція) виграв першу золоту олімпійську медаль у могулі перед численними глядачами. Переможцем Олімпіади в Ліллехаммері став канадець Жан-Люк Брассард. Могул завжди був одним з найбільш видовищним олімпійських видів спорту. На Іграх у Нагано, Японія квитки на змагання з могулу були більш затребувані, ніж на фінал турніру з хокею.
Наприкінці 1990-х років у фристайлі виділилося напрямок з назвою Ньюскул, коли фристайлісти, збентежені обмеженнями, встановленими FIS, почали пробувати виконувати трюки в сноубордистських парках. На перших ньюскулерів вплинули стилістика і дух сноубордингу. Стиль в ньюскулі йде набагато більше від сноубордингу, ніж від традиційних гірськолижних дисциплін.
Змагання з фристайлу що проводилися під егідою FIS мали правила, що обмежують складність виконуваних елементів, що не користувалося популярністю у зростаючому лижному співтоваристві і уповільнювало розвиток спорту. Зокрема такі правила включали в себе заборону на перевороти при виконанні стрибків у могул, обмеження на кількість виконуваних сальто у стрибку в акробатиці, також були відсутні змагання в парках або хавпайпах. Ньюскул став напрямком для тих фристайлістів, яким не подобалися правила встановлені FIS.
На початку 1990-х років група лижників, включаючи піонерів фристайлу, таких як «прадід фрістайлу» Майк Дуглас, Джі. Пі. Оклер, Вінсант Доріан, Джей Еф Куссон та інших почали кататися в сноубордистських парках. Вони стали відомі як «Нові Канадські Повітряні Сили» і задали напрямок розвитку ньюскула. Також у цей час в розвитку цього напряму взяли значну участь Жульєн Реньє і «Три Філа», зокрема Філ Ларос, Філ Белангер і Філ Діон, всі з команди Dynastar. Вони не тільки придумали трюки в повітрі і на рейлах, але також звернулися до компанії-виробники лиж з пропозицією зробити лижу з конструкцією твін-тип. Перша лижа твін-тип була зроблена фірмою Salomon в 1997 р. і називалася «1080». Лижа твін-тип схожа на сноуборд тим що дозволяє кататися як в нормальній стійці так і задом наперед (в світчі або фейкі). Після цього учасники «Нових Канадських Повітряних Сил» почали стрибати в сноубордіческих парках і зніматися в лижних фільмах. З цього моменту ньюскул почав завойовувати все більшу популярність і компанії-виробники почали випускати твін-типи для беккантрі для розширення кордонів фристайлу і виведення його з сноупарків. Випуск величезної кількості ньюскул фільмів і організація змагань привернула величезну аудиторію.
У ньюскулі значну роль відіграє стиль виконання трюків, трюки виконуються як з нормальної стійки, так і з свіча. Це додає видовищності трюкам і змагань у цілому. Наприкінці 1990-х років трюки, що виконуються ньюскулерами стали значно складніші ніж виконувані могулістами. Трампліни в ньюскулі були значно більші, трюки видовищніші і, крім того, складність виконуваних трюків ніякими правилами не обмежувалася. Крім трамплінів ньюскулери почали кататися по Рейлі, боксах, поручнях, що прийшло з сноубордингу, а у сноубогдинг зі скейтбордингу. У могулі на той момент найбільш складним трюком було обертання на 360 ° – гелікоптер. Стрибки з переворотами через голову як вже говорилося раніше були заборонені, можливі трюки були чітко регламентовані. З’явилося безліч змагань, в рамках яких влаштовували контести по ньюскулу, зокрема X-Games, US Freeskiing Open, Gravity Games, і т. п.
Ряд спортсменів-могулістів критикували FIS за проведену політику і намагалися отримати дозвіл на виконання в могулі нових нерегламентованих трюків. Найбільший внесок у зміну правил був внесений Джонні Мослі з США. У 1998 р. на Олімпіаді в Нагано, Японія він першим у могулі виконав 360 Мьют Греб і завоював золоту медаль. Надалі він домігся від FIS дозволу на участь у професійних ньюскульних змаганнях і завоював срібну медаль на X-Games і виграв слоупстайл на US Freeskiing Open. За словами Мослі, який після Олімпіади 1998 пішов зі спорту, а потім повернувся спробувати захистити Олімпійське золото в 2002 р. протягом чотирьох років у могулі нічого не змінилося, трюки залишилися тими ж, могул став нудним і нецікавим. Для виступу на Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті в 2002 р. він переніс у могул трюк під назвою Діннер Ролл, який придумав для виступу на X-Games. Спочатку FIS заявило, що цей трюк суперечить правилам і не може виконуватися під час змагань з могулу, проте Мослі вдалося переконати FIS дозволити виконання трюка. Діннер Ролл це обертання на 720 градусів, перший оборот здійснюється, коли тіло паралельно землі, а в другому тіло перпендикулярно землі, при цьому ноги знаходяться на одному рівні з головою, що можна розцінити як відповідне правилами, що забороняє перевороти (було заборонено, щоб ноги при виконання трюку були вище голови).
Нижче наведена цитата з спічу Мослі в Берклі: «Діннер Ролл – це трюк, який я придумав для виступу на X-Games ’99. Це обертання офф Аксіс на 720 градусів, коли ви випригуєте з трампліну, робите два повних оберти, один в горизонтальній площині, а другий у вертикальній. На X-Games всі “екстремальні” трампліни великі і в тебе повно часу в повітрі. Олімпійська могульна траса це зовсім інша справа. Вона крута, з короткими поворотами і маленьким вузьким трампліном з непрощающим погане приземленням, на якому важлива техніка стрибка. Трюк був настільки новий, що нам довелося звертатися до Олімпійської Федерацію Лижного Спорту щоб просто зробити його. Нам довелося продемонструвати їм, що він відповідає правилу “стрибки з переворотами заборонені в могул” і довести, що він не є небезпечним. Після лобіювання та пояснень з допомогою відео ми протягнули це рішення з перевагою в один голос.
У результаті Мослі виконав цей трюк на Олімпійських іграх у Солт Лейк Сіті в 2002 чим викликав захват публіки, і зайняв 4-е місце. За словами коментатора NBC Трейс Вортінгтон, чемпіона світу і володаря кубка світу 1995 р. в комбінації (акробатика, могул та балет) «Це повернуло ‘свободу’ в фрістайл. Тепер цей спорт став більш творчоим. Це викорінить зусилля традиційних роботоподібних могулістів і призведе до приходу здібних лижників. І це те, що і є фрістайл: Передбачається, що тренуючись ви придумаюте нові трюки з Вашим тілом.
Менш ніж через пів року обмеження на виконання офф Аксіс трюків і переворотів було знято і до Олімпіади 2006 р. в Турині багато спортсменів почали виконувати нові трюки, такі як сальто вперед та назад, різні офф Аксіс обертання (D-Spin, Cork, Misty, Rodeo, Rio і т. д.), сальто з обертаннями і т. п. У результаті в могул було перенесено безліч трюків з ньюскулe, що позитивно позначилося на видовищності могула.
На даний момент сформувалося два основних напрямки фристайлу: один включає більш традиційні могул і акробатику (ще іноді звані олд скул) (лижний балет в даний час практично припинив своє існування) і більш нову гілку, часто звану ньюскул, які включать в себе хафпайп, біг еір, слоупстайл і скікрос.
