Одна з головних проблем, з якою стикаються лижники на горбах, – це суперечливі поради від інших. Як правильно їхати по могулах? Якщо послухати друзів чи знайомих, варіантів буде стільки ж, скільки й самих горбів на схилі: хтось радить розвертати лижі на вершині горба, хтось – в улоговинах між ними; одні говорять “поглинати” рельєф, як амортизатор, інші – робити жорсткіший укол палицею чи тримати ноги щільніше разом.
Усі ці поради можуть бути частково правильними. Проте вони не дають цілісного розуміння техніки – універсальної методики, яка працює в будь-яких умовах. Часто це лише окремі “трюки”, що допомагають у конкретній ситуації, але не формують базову техніку, яка дійсно потрібна лижникові.
Друга серйозна проблема полягає в самій природі горбів. На відміну від рівного схилу, вони є постійною перешкодою, яка не дозволяє виконувати повороти там і тоді, коли вам зручно. Горби змушують постійно змінювати радіус, форму та ритм поворотів.
Для багатьох лижників це стає ключовою складністю. Часто вони звикають виконувати один і той самий тип повороту – незалежно від умов. Також є звичка повертати там, де це простіше: після невеликого підйому, який допомагає розвантажити лижі, або просто в зручному місці. Але на горбах вибору немає: доводиться виконувати короткі повороти саме там, де цього вимагає рельєф. І радіус, і момент повороту тут диктує схил.
Ще один важливий фактор – страх. Мало хто з досвідчених лижників відкрито зізнається, що боїться горбів, але на практиці цей страх впливає на техніку. Він змушує виконувати неефективні, захисні рухи.
Багато лижників підсвідомо очікують втрати контролю або падіння ще до початку спуску. У стані страху людина намагається рухатися туди, де, на її думку, безпечніше. Наприклад, лижник може інстинктивно відхилятися назад, переносячи вагу на п’яти, щоб “віддалитися” від небезпеки попереду. Під час траверсу він може завалюватися в бік внутрішньої лижі або навіть розвертати корпус до схилу.
Такий захисний стиль тільки ускладнює ситуацію. Саме тому важливо освоїти техніку, яка допоможе почуватися впевнено й зменшити страх на горбах.
Якщо подивитися на профіль типової могульної траси, стає зрозуміло, чому вона викликає труднощі. Рельєф тут дуже мінливий: вершина горба може бути майже горизонтальною, передній схил – пологим або навіть із зворотним ухилом, а задній – досить крутим.
Через це лижники, які не вміють адаптуватися до рельєфу, часто потрапляють у “рваний” ритм: гальмують на передньому схилі горба і різко прискорюються на зворотному.
Ситуацію ускладнює і стан снігу. Навіть у межах одного горба покриття може сильно відрізнятися: на передньому схилі накопичується м’який сніг, а зворотний часто буває розкатаний до твердого або навіть льодяного стану. Улоговини можуть бути заповнені пухким снігом, знесеним вітром або з верхніх ділянок схилу. Для лижника, який звик розраховувати на однакове покриття, це створює додаткові труднощі.
Нахил назад на горбах може бути викликаний страхом, але може перерости в погану звичку.
Нахил до схилу в кінцевій фазі повороту і засильний розворот тіла обличчям в сторону від траси можуть обмежувати потенціал лижника.
a) дуже крутий участок, часто льодовитий, b) ложбинки часто мають м’який сніг, c) передній схил горба може мати від’ємний нахил
Лижників, які мають проблеми з горбами, умовно можна поділити на кілька типів.
Перші поступово набирають швидкість із кожним поворотом, поки не досягають критичного рівня. У цей момент вони або різко гальмують (часто “хокейною зупинкою”), або змушені виконати аварійний траверс до краю траси.
Другі, навпаки, рухаються скуто й напружено, постійно стримуючи швидкість. Їхній спуск виглядає як серія підскоків із вершини на вершину, без плавності та контролю.
Треті не можуть вчасно почати або завершити поворот, через що їхня траєкторія стає зигзагоподібною, зі зв’язаних траверсів.
І нарешті, є ті, хто використовує дуже обережну тактику: повільно “підкрадається” до вершини горба, а потім спускається вниз боковим зісковзуванням.
Усі ці лижники врешті доїжджають донизу. Але такий спуск рідко приносить задоволення – а саме задоволення і є однією з головних причин, чому ми виходимо на схил.
